Підводні камені української освіти: хто руйнує галузь?

В українському суспільстві є потужний, поки що нереалізований, запит на чесність і справедливість. Українці настільки зневірились у політиках, що не побоялись довірити найважливіші державні посади новачкам в політиці, сподіваючись саме на чесність, прозорість і компетентність.  Після всіх потрясінь, викликаних непрофесійністю та ігноруванням суспільної думки, у владних коридорах знову є люди з м’яко кажучи заплямованою репутацією.

Чи не найбільше гострих суперечок і дискусій сьогодні ведеться в освітянській галузі. Наразі триває боротьба за крісло головного освітянина. На керівні посади знову претендують люди, що роками, маючи вагомі важелі впливу на освітній процес, не розвивали галузь, а  доводили її  до повного занепаду та деградації. Як міг зайняти посаду голови НАЗЯВО колишній міністр освіти Сергій Квіт, якщо на з’їзді вишів, де передбачалось формування цієї структури, переважна більшість керівників ВНЗ (а це більш як 90%) висловили йому недовіру? Зауважимо, відмовили у просуванні людині, яка навіть не має українського громадянства. А потім, порушуючи важливі принципи доброчесності та, не радячись із представниками  ВНЗ, нехтуючи їх думкою, Сергій Квіт стає головою НАЗЯВО.

Чи були витримані принципи доброчесності при призначенні керівника? Невже такою повинна бути академічна доброчесність? Чи може бути авторитетом Сергій Миронович для освітян, коли після звільнення з посади його не прийняло навіть освітнє товариство Києво-Могилянки, де він пропрацював багато років?

Так і хочеться процитувати вислів цього “визначного” освітянина : “Адже саме в Україні проходить наше життя. Звичайно, навіть дуже активні особисті втручання Президента України не допоможуть захистити національні інтереси, якщо не буде належно діяти вся державна система, правильні люди не посідатимуть правильні місця”, — зазначив Квіт у персональному журналі. Невже освітянин, який міркує по-державницьки, може ділити людей на  правильних і неправильних? А як же компетентність, професійність і, найголовніше, — порядність?

А як на тлі сучасної геополітичної ситуації не згадати про  вказівки С.Квіта щодо необов’язковості вивчення історії України та української мови та літератури в технічних вузах? Як це розцінювати? Як непрофесійність?… Залишається місце для запитань та аналізу і не лише про це, а й про кадрові призначення. Невже досвід порядного досвідченого ректора міг дозволити призначити своїм замісником Інну Совсун?

Інна Совсун — перший заступник міністра освіти, раніше була радником міністра охорони здоров’я. Еклектика!!! Який же рівень освіти та які ж компетенції потрібно мати, щоб обіймати такі різні за змістом посади? Всього-навсього — диплом магістра, а потрібно управляти доцентами та професорами недосвідченому вчорашньому студенту з таким непередбачуваним для поважних професорів характером?

Хіба це не порушення принципів доброчесності, про які так часто говорять Квіт і Совсун? Не маючи жодного року досвіду роботи у ВНЗ, пані Інна брала участь у розробці закону про вищу освіту. То якої якості будуть ці законодавчі акти? Хоча, якщо на меті розвалювати галузь, якою керуєш, то діяти потрібно саме так.

До приходу в Міністерство Інна Совсун викладала у Києво-Могилянці під керівництвом ректора Сергія Квіта. Саме вони — перші, хто почав розвалювати роботу МОНу, прикриваючись реформуванням, і ті, які хочуть його контролювати, навіть не перебуваючи на посаді в міністерстві. Щоразу, коли С.Квіт приступав до керівництва Могилянкою чи Міністерством, результат був один — повна недовіра, початок розвалу, абсолютне нерозуміння з боку керівників ВИШів. Саме тоді перші випускники шкіл почали залишати Україну, вступаючи до іноземних закладів освіти.

Сергій Бабак — голова комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій. За версією антиплагіатної ініціативи групи українських науковців “Десергейт” став “плагіатором 2019 року”. Ось вам  і академічна нечесність та подвійні стандарти !  А хіба ж обіцянка вчителям зарплати на рівні 4 тис.доларів на місяць – це не свідомий обман виборців? Хіба ж це порядно? Біографія Бабака вкрита “темними плямами”, про які варто знати кожному, Особливо тим, хто в тій чи іншій мірі дотичний  до вітчизняної освіти. Профнепридатність Бабака — далеко не найбільший його гріх. Сергій — син колишнього ректора Національного авіаційного університету Віталія Бабака, який зі скандалом покинув займану посаду.  Причиною звільнення стала непересічна жахлива корупція, яку він розвів у НАУ. Схеми, організовані ректором і його оточенням, принесли сім’ї Бабаків захмарні статки. А син постійно знаходиться під впливом свого ненаситного батька, приймаючи антиосвітянські рішення.  Невже таке обличчя повинна мати вітчизняна освіта?

Ганна Новосад — ексміністр освіти і науки України. Обіймала посаду радника Міністра освіти і науки Сергія Квіта. Зразу ж напрошується питання: невже міністру потрібні радники без досвілу і такі юні, а метри освітньої галузі залишені  поза увагою? Що може порадити радник без досвіду?

А публічна скарга Новосад на свою заробітну плату в 36 тис.грн? Чи розуміє цей посадовець в якій країні проживає. Напевно ні, тому й таке обурення викликали її слова в українців. Заробітну плату в 36 тис. грн. у нас не отримує ні один професор з докторським ступенем, а зарплата спеціаліста у школі становить 4200грн. То хіба освітяни будуть підтримувати міністра з такими підходами до соціальної справедливості? Якби Новосад була хорошим міністром та доброчесною людиною, то в першу чергу турбувалась би про соціальне забезпечення вчителів. Та й моральне обличчя міністра, без досвіду педагогічної роботи, бажає кращого. Стосунки Ганни Новосад та прем’єр-міністра Гончарука не обговорював хіба що лінивий. “Гарний приклад” для вихованців країни!!!

Єгор Стадний — заступник Міністра освіти і науки. До приходу в Міністерство в 2019 році працював директором аналітичного центру СЕDOS, створеного екс-міністром освіти і екс-ректором Києво-Могилянської Академії С. Квітом та його заступником І.Совсун. При формуванні уряду О.Гончарука на пост міністра освіти  претендували одночасно Стадний і Новосад. В результаті міністром призначили Новосад. Стадний знаходиться під великим впливом С. Квіта і в умовах непризначення нового міністра реалізує плани Квіта з дорогої акредитації освітніх програм в НАЗЯВО  й полюванні за науковим плагіатом. Діяльність Стадного та Квіта може призвести до того, що тисячі випускників вишів звертатимуться з позовами за порушення їхніх прав на отримання дипломів. Минулого року Міносвіти, очолюване на той момент радником Сергія Квіта Ганною Новосад, ініціювало внесення змін до законодавства про вищу освіту. Тепер вузи не можуть видавати дипломи державного зразка, якщо їхні освітні програми не акредитовані в НАЗЯВО, яке з 13.02.2019 очолює Квіт. Він же був ініціатором  введення акредитації освітніх програм. Вартість акредитації однієї програми в агенстві Квіта становить 90 тис. грн. Вузи, які не встигнуть або не зможуть через фінансові проблеми або конфліктні відносини з колишнім міністром акредитувати свої програми, позбавляються права видавати будь-які види дипломів. Це створює грунт для судових позовів, оскільки згідно з законом акредитація є обов’язковою лише для дипломів держзразка, що визнають й у НАЗЯВО. Однак Стадний в порушення закону “Про вищу освіту” від 2014 року трактує обов’язкову акредитацію як примусову процедуру для всіх видів дипломів, визнаючи неможливість отримання випускниками документа про вищу освіту.

За такою схемою незаконно були позбавлені своїх звань низка відомих в Україні науковців. Драйвером процесу виступає народний депутат від фракції “Голос” Інна Совсун, яка створила з Квітом та Стадним грантовий центр CEDOS. Застосування “закону Новосад” заднім числом створює умови для судових позовів до Міносвіти або корупційних вирішень питання збереження наукового звання викритих в “плагіаті” осіб. І знову порушення питань доброчесності.

І наостанок, про доступність  освіти від “нинішньої команди освітньої галузі”. Згідно з постановою №191 від 3 березня 2020р.  про введення індикативних цін на контрактне навчання, прийняте колишнім урядом О.Гончарука, за пропозицією Новосад – Стадного, вартість контракту в 2020 році повинна становити не менше 60% від середньої вартості  підготовки одного студента — бюджетника (44 тис.грн.), в 2021 році — не менше 70%, в 2022 році — не менше 80%. Це означає,  що з 2020 року за навчання за спеціальністю економіста, програміста, юриста, інженера, фармацевта, журналіста… доведеться заплатити  у провідних ВНЗ не менше 20 тис. грн. в рік. Індикативна вартість зовсім не стосується приватних ВНЗ, багато хто з вищезазначених чиновників лобіює інтереси приватних закладів освіти, тому що має на меті  приватизувати освіту в цілому для забезпечення особистих інтересів.

І хто ж за цим всім стоїть? Шаров Олег Ігорович  — це мозковий інструмент цих псевдоосвітян. Без нього не обійшовся жоден «реформаторський крок», спрямований на знищення освіти в Україні. І замість того, щоб бачити цю прірву,  посадовець активно сприяє відтоку  наших талановитих дітей на навчання за кордон.  При цьому ще й вихваляється методологією збору даних про це. Зокрема, число українців, які навчаються в закордонних університетах станом на 2015-16н.р. становило 66 668чол., за період 2014-2015 та 2013-14 роки відповідно. Динаміка зростання з 2009 по 2016 роки склала 166 %. Якщо порівнювати два останні роки , то приріст складає майже 20% або ж10934 осіб. І це дані лише за три роки. Найбільш цинічним виглядає, що висуванці Шарова ще й «аналізують»  (за даними) для якої країни наші студенти  є найбільш стратегічно важливими, де університети найбільше залежать від надходжень українського студентства. Що реформувати будете, Олеже Ігоровичу, коли останній український студент виїде за кордон?

До прикладу, Польща, де українці складають 55% від усього іноземного студентства, компенсуючи демографічний спад,  проводить  активну рекрутацію в Україні, щоб втримати або навіть наростити її обсяги вступників. А що ж робить Генеральний директор директорату вищої освіти і освіти дорослих Шаров? А Олег Ігорович  позбавляє вибору українських абітурієнтів, що приведе до закриття державних навчальних закладів. Куди ж тоді діватися нашому студенту? А вибір – невеликий: якщо не закордон, то в приватні  ВУЗи, інтереси яких активно лобіює Шаров. Напевно, вельмишановний,  забув, що заробітну плату отримує від держави саме за відстоювання не приватних,а державницьких інтересів.

То ж чи не стоїмо ми над освітньою і демографічною прірвою, яка може поставити під загрозу існування держави?

Освіта та виховання громадян потребують змін, які забезпечуватимуть демократію, прогрес і патріотичні цінності. Що ж ми бачимо сьогодні? Процвітає «шаровщина»- що є синонімом некомпетентності, заангажованості, недоброчесності та переваги особистих інтересів над державними.

You may also like...

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *